[B][COLOR=darkblue]Віталій Коротич
Десять монологів про кохання[/B]
[I]І тільки покохавши, розумієш, яке то зухвальство і яке то щастя – писати про кохання. Почуття не мають словесних еквівалентів, і рима до слова «кохаю» може бути найнесподіванішою, а може бути зовсім відсутньою. Повернення по сліду власних почуттів – солодкі й страшні мандри…[/I]
I
Як ти гадаєш,
Що напишуть про нас?
Я стільки вже бачив фільмів
Про померле кохання,
Що в мене очі вмирають.
Я стільки вже чув пісень
Про померле кохання,
Що в мене вмирають вуха.
Я стільки вже бачив п’єс
Про фальшиві обійми,
Що в мене руки вмирають.
Якби я нічого не знав
Про Джульєтту й Ромео,
У мене померло б серце.
Як ти гадаєш,
Що напишуть про нас?[/COLOR]